Інкерман – місто на берегах Великої Севастопольської (Ахтіарської) бухти. Має на сьогоднішній день майже 13000 населення. Назва його походить від тюркського “печерна фортеця” або “нова фортеця”.
В 1976 році цьому населеному пункту був наданий статус міста. Правда в 1976-91 роках назва його була – Білокаменськ. Назву таку дали, тому-що на околицях Інкерману розташовано три великі кар`єри, де добувають білий вапняковий камінь. З нього був відбудований весь Севастополь в повоєнний період. В місті є ще підприємство по утилізації кораблів та підводних човнів Чорноморського флоту – “цвинтар кораблів”.
Як і будь-яке місце на Кримському узбережжі, що має зручну бухту, територія нинішнього Інкерману, заселена дуже давно. На лівому березі річки Чорної, на горі Уч-Баш (“три голови”), розвідане поселення таврів (X-VII ст. до н.е.). Деякі історики вважають, що в пізніші часи тут було давньогрецьке місто Євпаторій, що належало до Херсонеського мегаполісу( ІІ–І ст.. до н.е.). Потім поселення мало назву Ктенус, Дорос, Дорас, Дорі. Тут були влаштовані спочатку грецькі, а потім римські каменоломні. В Середземноморрі дуже цінувався місцевий білий вапняковий камінь.
За християнськими легендами саме в ці каменоломні був засланий при римському імператорі Трояні (98-117 роках) римський папа Климент.
Декілька слів про цього Климента. За християнськими церковними догмами (які заперечують багато істориків) він прийняв хрещення від апостола Петра й стає ревностним християнином. В 90-х роках нашої ери він стає чи то третім, чи то четвертим, Римським Папою. Йому приписують авторство “Послання до коринфіян”. Все було б добре, але Климент чимось прогнівив імператора Трояна й той відправляє його на береги Кримського Іраклійського півострова в каменоломні. Але й тут Климент продовжує сотнями навертати на християнський путь й рабів, й жителів Херсонесу, й солдат Риму. Хрестить він до 500 чоловік на добу.
Дбаючи про простих трудівників каменоломень, що страждали від спраги, він молитвами добивається утворення джерела прямо зі скали. Тут й зараз є джерело, яке монахи називають джерелом святого Климента ( але той фонтан насправді влаштований в ХІХ ст.). Троян все ж вирішує стратити непокірного папу й за його наказом Климента прив`язують до якоря й топлять в сучасній Камишовій бухті недалеко від Херсонесу. За церковними переказами після його смерті, кожний рік потім, води Чорного моря розступалися й християни могли бачити нетлінні мощі св. Климента на дні морському. Так було до 868 року, поки Кирил і Мефодій, що прибули в Херсонес, не підняли його мощі з моря. Частину мощей привезли в Рим, де папа Андріан ІІ кладе їх в базиліку св. Климента ( вони лежать там й до наших днів), а голову залишають в Херсонесі. Її нібито через сто з лишнім років забирає до Києва кн.Володимир й поміщає її в Десятинній церкві (зараз вона знаходиться в Києво-Печерській лаврі).
В самих же колишніх каменоломнях починають селитись монахи й створюється скит, де дуже поважали Клімента.
З Інкерманським монастирем пов`язаний культ не тільки Папи Клімента, а й іншого Римського Папи, що перебував в заслані на Кримській землі, папи Мартіна. Цей папа зайняв вищу церковну посаду в 649 році. В той час загниваюча Римська імперія була захоплена черговою їретичною течією – монофільством. Монофільством захоплювались і імператор Констант і патріарх Константинопольський. В 655 році вони на пару звинувачують папу римського в зносинах з Сарацинами й спроваджують його в Херсонес, де той і помирає в 655 році. Хоча папа Мартін і був похований в Константинополі, то все ж він чомусь дуже поважався інкерманськими монахами. Але до монахів, ми повернемось трохи пізніше.
В VI-VII століттях в Інкермані зводяться перші укріплення, що належали Херсонесу. Але відомості про могутню фортецю, залишки якої залишились й зараз, відносяться до XV століття. В 1427 році християнське князівство Феодора, одне з трьох державних утворень тодішнього Криму (були ще Генуезькі колонії та Кримське ханство), зводить фортецю Каламіту – “Хорошу пристань”.
Князівство Феодора жило у відносному мирі з Кримським ханством, але вело запеклі війни з генуезькими колоніями за вихід до зручних морських бухт та за контроль над кримською торгівлею. Князівство змогло створити дійсно серйозного конкурента генуезькій Кафі на базі своєї фортеці Каламіта. Сама фортеця не була пристосована до постійного проживання. Тут знаходився військовий гарнізон та склади з товарами, що відправлялися або прибували в порт Авліта. Цей порт знаходився в бухті під фортецею й все життя було зосереджене тут. Авліта була в спільному управлінні Кримського ханства й Феодори й пропускала через себе великі обсяги товарів, що досить сильно підривало економічну могутність генуезьких портів.
Найближча колонія Генуї була в нинішній Балаклаві – фортеця Чембало. Феодора в 1433 році вирішує ліквідувати небезпечного конкурента. Але після захоплення Чембало феодорітами, Генуя формує сильну армію і флот й не тільки відбиває Чембальську фортецю, а й вдається до осади Каламіти. Захисники Каламіти вночі таємно покидають свої укріплення й відходять в гори. Потім генуезці починають військові дії проти Кримського Ханства, але в вирішальній битві були розбиті Хаджи Гераєм. Каламіта знов стає портом Феодори.
В 1475 році Туреччина захоплює все Кримське узбережжя. Князівство Феодоро поступово припиняє своє існування.
Турки перейменовують фортецю й порт на Інкерман ( Ін – по турецькі “печера”, Інкерман – “печерна фортеця”). В кінці XVI – на початку XVII століть османи перебудовують й укріплюють фортецю, насипають оборонний земляний вал. Фортеця продовжує виконувати функції оборонної споруди й складів. На її території було всього десять будинків, кріпосні стіни до двох метрів товщиною з`єднували шість веж. Населення ж, як і раніше селилось на узбережжі бухти.
Турки відновлюють добування вапняка в каменоломнях.
В XVI столітті Інкерманську фортецю описував польський посол до кримського хана Мартин Броневський. В XVII ст. в Інкермані побував турецький мандрівник Евлія Челебі, він згадує в своїх описах маленький христинський храм на плато коло фортеці.
Виявляється всі ці неспокійні роки християни проживали в місцях де трудився в каменоломнях св. Климент. Тут селились й корінні християни Криму й емігранти з Візантії, що оселялись тут з часів іконоборчества в Константинополі. Незважаючи на мусульманський характер панівного населення Кримського півострова, християнські св`ятині продовжували своє існування і навіть розширювали свої володіння.
Але після російсько-турецьких воєн XVIII ст. життя християнського населення Криму почало ускладнюватись. В 1778 році за ініціативи Катерини ІІ, здійснюється переселення християн Криму в південні губернії Росії. Сама імператриця відвідала Інкерман в 1787 році.
До речі, багато істориків вважають катериненське переселення великою помилкою Росії. Крім занепаду християнських святинь, в тому числі й Інкерманського монастиря, та масового виїзду мусульман, після остаточного приєднання Криму до Російської імперії, Крим початку ХІХ століття був знелюднений. Імперія вимушена була заохочувати зворотне переселення народів й заселення кримських земель слов`янами. На відновлення чисельності жителів Криму пішло більше 50-ти років
В 1850-1852 роках монастир відновлюється Синодом й отримує назву Інкерманський скит святих Климента та Мартина. В той час будуються наземні церкви, житлові приміщення для монахів та паломників. В 1852 році, на кошти купця Красильникова, був відновлений і осв`ячений головний монастирський храм.
Під час Кримської війни Інкерманська фортеця і монастир використовувалась російською армією при обороні Севастополя. Інкерманське бойовище відбулось в жовтні 1854 році. В 1855 році на місці захоронення загиблих була влаштована братська могила та побудована капличка.
В 1875 році було закінчення будівництво залізничної гілки Лозовая – Севастополь. Вона пройшла по території колишньої каменоломні та по території монастиря. Всі пасажири севастопольських потягів, зараз, прямо з вікон вагонів, можуть побачити химерні ніші чернечих келій на вапнякових стінах кар`єру.
В 1891 році прямо під фортечною скалою, був побудований готель для паломників.
В 1917 році в монастирі перебувало 25 монахів та 122 послушника. Крім наземних храмів в монастирі налічувалось близько 200 печер.
В 1920 році землі монастиря націоналізуються, а монахи загоняються в артіль. Починаючи з 1924 року церкви й печерні храми Інкерманського скиту закриваються більшовиками. 8 березня 1932 року монастирське майно було передане Севастопольському музейному об`єднанню. В тому ж році в печерній церкві св.Мартина була влаштована музейна експозиція, але в 1936 році її закривають, так як експонати стали псуватись, через високу вологість.
Під час оборони Севастополя у Другій світовоій війні в печерах монастиря перебував штаб 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії. На території монастиря була влаштована могила загиблим при обороні воїнам.
Після відходу радянських військ з Інкерману, 30 липня 1942 року були зірвані військові склади, що розміщувались в каменоломнях. Й зараз вздовж дороги на Севастополь розкидані велетенські брили, як наслідок того вибуху.
В 1949 році, на потреби відновлюваного Севастополя, в кар`єрах стали добувати білий інкерманський камінь відкритим способом. В старих штольнях влаштовані погреби Інкерманського винзаводу.
В 1991 році відновив свою діяльність Інкерманський скит, правда тепер він називається Свято-Климентовський чоловічий монастир. Патріархат – Московський.
Фортеця Каламіта зараз є філіалом Херсонеського заповідника.
А.С.Грибоедов відвідав Крим в 1925 році. В свому щоденнику він записав: “Найбільш фантастичне, що я бачив в Криму, - це нічний Інкерман”.
Богато цікавої інформації про Інкерман, Каламіту та Свято-Климентовський чоловічий монастир, тут:
http://www.crimea.ru/item_info_big.htm?id=38
http://archeologia.narod.ru/krim/krimkalami.htm
http://www.sevastopol.ws/suburb/inker002.htm
http://www.sevastopol.info/toponim/i.htm
http://sntkliment.by.ru/history.html
информация: http://mskifa.narod.ru/inkerman.html
